Я прийшла, бо дорогу

Знайшла між зірок,

Де карти вказали провалля,

І знаю, ти можеш

Пустить на місток,

Щоб звідси втекла я подалі,

Від місць, де у мені зростає пітьма…

Дивись, вже волосся чорніє,

І спрага ця дика, що крові сповна

І спрага ця дика, що крові сповна

Напитись людської волію!

Я зможу провести між Чорних Скель,-

Сказала чаклунка тихо.

Місток як побачиш, очі заплющ,

Біжи й не тривожся за лихо.

І йшли вони разом, чаклунка й дівча,

Їм змії кидали прокляття,

А міст, що між скель потойбіч визирав,

Манив їх знімати закляття.

Назад поверталась чаклунка одна,

І сльози пекли сірі очі.

Не знала дівчина, що темінь душі

Зцілити не можна у ночі.

А міст пропускав лиш звичайних людей,

Створіння випалював інші,

І попелом їх малював між тіней,

І попелом їх малював між тіней,

Щоб Скелі чорніли ще більше…

Я