Я тебе запрошую на танець,

А ти серед пОдруг та знайомих,

І усі, усі вони дівчАта.

Що будЕ, якщО мені відмОвиш?

Ось підхОжу, весь такий незграбний.

Краще, мабуть, було не підхОдити.

Відчуваю: ноги вже як вата.

Мабуть, танцювати я не годний.

Але ти вже дивишся на мене,

Дивляться також усі дівчата.

І тепер іще одна проблема:

Саме як мені тебе обняти.

До обіймів готував я руки -

Ти взяла мене тихесенько як в вальсі -

Так, що не відчув я твої груди -

Може, так будЕ і справді краще.

От кружляємо з тобою ми у вальсі.

Ти ведеш, а я забув, як треба.

Не ходив же цілий рік на танці -

В тій науці зараз є потреба.

Якось ми з тобою докружляли.

Весь червоний я тебе на місце проводжаю.

Підійшов – дівчата посміхались:

Кажуть, гарно ми удвох потанцювали

Потім ти сказала: тобі ноги

Віддавив я в тім незграбнім вальсі -

І тому мене ти вчила пару років:

До весілля ми удвох дотанцювали.

Спогади мене заполонили.

Але треба їхати в лікарню.

Вдома в нас уже є три дитини –

Тебе з четвертою сьогодні забираю.

Всі дівчатка танцювати вміють –

Ти їх всіх швидесенько навчила.

Десь на танцях хлопці червоніють –

Ті, що танцювать їх запросили.

Отака історія про танці

І про те, як мене оженили,

Бо не вмів я зовсім танцювати…

Але ні про що я не жалію.