**[ Intro ]**
...
...
Сцена. Завіса. Прожектор б'є в обличчя.
Вірші — моя зброя, рими — протиріччя.
Слова — гострі леза, думки — вічні битви.
В цьому ґето-театрі я — сучасний Шекспір.

**[ Verse 1 ]**
Крізь імлу століть, через прірви й свавілля,
Несу правду в словах, ніби світло в знесиллі.
Порохно систем, закарбоване в душах,
Старі пергаменти на битому склі я слухав.

Сірі мури, спальні райони, клітки бетонні,
Та думки мої вільні, як прадавні коні.
Забобони й страхи, що віками плелися,
Розбиваю я ритмом, як кулею списи.

Моя лексика — діжа, де бродять часи,
Архаїзми-перлини я нанизую на списи.
В говірці моїй — пращурів мудрі знаки,
Кожен біт — як ворожіння давньої відьмаки.

Дивоглядно, химерно, крізь лаштунки буття,
Проникаю у серця, ніби в інше життя.
Слова моï — це не тільки літери й звуки,
Це крик поколінь, це прадавні науки.

**[ Chorus ]**
Сучасний Шекспір на розбитій сцені,
Пише криваві сонети у венах.
Підвали, горища — мої бастіони,
Ламаю канони, як старі закони.

Сучасний Шекспір із серцем у битах,
Історії з вулиць, що правдою вмиті.
Життя — моя п'єса, де кожен рядок —
Це згусток болю і радості строк.

**[ Verse 2 ]**
Плин часу незримий, ми всі — лиш пилини,
Але слово моє прорізає глибини.
Сурма золота у рум'яному небі,
Сполохає птахів і розбудить погребні.

Я ткач словесний, метафор володар,
Рими мої — наче блискавки в водах.
Хай багно буденності й тлінні принади,
Не зламають мій дух, не зруйнують громади.

Козацькі думи, весільні пісні заплітаю,
В чужинецькі ритми, ніби скарб заховаю.
Кожен звук — це ключ до таємної брами,
Де минуле й майбутнє говорять віками.

Блукаю між світами, як привид опівночі,
Шукаю сенс життя у словах опівсонних.
Лаштунки реальності тріщать і рвуться,
Коли вірші мої на вулицях б'ються.

**[ Bridge ]**
У темряві століть горять мої слова,
Як смолоскипи давні, як зірка світова.
Не треба оплесків, не треба й каяття,
Лише почуй мене крізь кола забуття.

**[ Verse 3 ]**
Розкриваю книгу життя на сторінці,
Де записані долі, немов у гостинці.
Верлібри й сонети, балади і думи,
В них душа моя грає, як вітер у струни.

Я сплітаю слова, як гончар свої глеки,
Наповнюю змістом, тримаю далеко.
Від пустих базікань та марних обіцянок,
Моя мова — то зброя, а кожен рядок — то ранок.

Зазирни у глибінь, там побачиш корені,
Наших предків могутніх, що стоять непокорені.
В кожнім слові — історія, в кожній фразі — безодня,
Так говорю я правду, хоч вона й холодна.

Є слова, що палають, ніби жар у печі,
Є слова, що лікують, наче бальзам на плечі.
Я плекаю їх всі, як дітей своїх рідних,
Бо в мові моїй — і минуле, й майбутнє видно.

**[ Final Chorus ]**
Сучасний Шекспір на розбитій сцені,
Пише криваві сонети у венах.
Підвали, горища — мої бастіони,
Ламаю канони, як старі закони.

Сучасний Шекспір із серцем у битах,
Історії з вулиць, що правдою вмиті.
Життя — моя п'єса, де кожен рядок —
Це згусток болю і радості строк.

**[ Outro ]**
Я — сучасний Шекспір, моя зброя — пісні,
Доки б'ється серце, доти звучать вірші.