Пролягла́ дорога́ від твої́х ворі́т

До мої́х ворі́т, як струна́.

То чому́ згуби́вся твій само́тній слід –

Зна́єш ти одна́, ти одна́...

Але́ о́сінь отой слід ли́стям ще не вкри́ла,

Бо до те́бе навесні́ я поверну́сь, ми́ла...

Твої́ ру́ки я візьму́ зно́ву в свої́ ру́ки,

Не розкві́тне по́між нас жо́втий кві́т розлу́ки!..

Не хова́й оче́й блаки́тний про́мінь,

Заспіва́й мені́ в оста́нній раз.

Пі́сню ту візьму́ собі́ на спо́мин,

Пі́сня бу́де по́між нас!

Бо твій го́лос, бо твій го́лос – ще́дра пові́нь,

Я мов ко́лос, зе́лен-ко́лос не́ю по́вен.

Жо́втий лист спаде́ і ви́росте зеле́ний,

А ти в пі́сні бу́деш за́вжди бі́ля ме́не.

Як зі́йдуть сніги́ із гір пото́ками,

Ой, глибо́кими, навесні́.

Кві́ткою насни́шся синьоо́кою,

Вдалині́ мені́, вдалині́...

Але́ о́сінь отой слід ли́стям ще не вкри́ла,

Бо до те́бе навесні́ я поверну́сь, ми́ла...

Твої́ ру́ки я візьму́ зно́ву в свої́ ру́ки,

Не розкві́тне по́між нас жо́втий кві́т розлу́ки!..

Не хова́й оче́й блаки́тний про́мінь,

Заспіва́й мені́ в оста́нній раз.

Пі́сню ту візьму́ собі́ на спо́мин,

Пі́сня бу́де по́між нас!

Бо твій го́лос, бо твій го́лос – ще́дра пові́нь,

Я мов ко́лос, зе́лен-ко́лос не́ю по́вен.

Жо́втий лист спаде́ і ви́росте зеле́ний,

А ти в пі́сні бу́деш за́вжди бі́ля ме́не.

Бо твій го́лос, бо твій го́лос – ще́дра пові́нь,

Я мов ко́лос, зе́лен-ко́лос не́ю по́вен!..

Спаде́ жо́втий лист і ви́росте зеле́ний,

А ти в пі́сні бу́деш за́вжди бі́ля ме́не.